Січень в історії України — це завжди про мороз, який обпікає обличчя, і про вогонь, що гартує націю. 29 січня ми згадуємо Героїв Крут — молодих, сміливих, відчайдушних студентів, які стали стіною за свою державу тоді, коли вона була ще зовсім юною.
28 січня 1992 року синьо-жовте полотно офіційно стало «паспортом» нашої незалежності. Саме в цей день Верховна Рада затвердила наш стяг як Державний Прапор України.
Щороку 27 січня світова спільнота вшановує пам’ять мільйонів євреїв, ромів та представників інших меншин, які стали жертвами нацистського терору під час Другої світової війни. Саме цього дня у 1945 році було звільнено в’язнів найбільшого табору смерті — Аушвіц-Біркенау.
Для України ця дата — це не лише про світову історію. Це про наш власний біль, про тисячі «Бабиних Ярів», розкиданих по всій українській землі, де внаслідок «Голокосту від куль» загинуло близько 1,5 мільйона осіб.
«Голокост - пам’ятаємо, щоб не допустити знову. Від Аушвіцу до Бучі — зло має одну природу і має бути покаране»
Ці слова сьогодні є ключовим меседжем для кожного з нас. Ми часто повторювали «Ніколи знову», але сьогодні, у ХХІ столітті, український народ знову стикається з геноцидними практиками. Терор, масові вбивства за національною ознакою, фільтраційні табори та намагання стерти ідентичність цілого народу — те, що світ бачив в Аушвіці, Майданеку чи Треблінці, сьогодні повторюється у Бучі, Маріуполі, Ізюмі.
Чому ми продовжуємо пам'ятати?
Щоб розпізнавати зло - ідеології ненависті завжди починаються зі слів, знецінення та байдужості оточуючих.
Щоб цінувати людяність: ми згадуємо подвиг українців — Праведників народів світу, які рятували євреїв, ризикуючи власним життям. Це приклад того, що людина може залишатися людиною навіть у найтемніші часи.
Щоб вимагати справедливості - непокаране зло минулого століття дало паростки сьогодні. Ми маємо пам'ятати, що справедливий суд і покарання агресора — це єдиний шлях до справжнього миру.
ВСП «Фаховий коледж «Альма-матер. Плюс» ЦДУ ім. В. Винниченка закликає студентів та викладачів схилити голови у хвилині мовчання та згадати тих, хто став жертвою ненависті — і тоді, і зараз.
